Встреча с редактором газеты "Рио Бердичев"

А далі буде?...

К сожалению, я себя не могу считать "настоящим журналистом", так как не имею соответствующего образования, даже филологического. Хотя уже почти десять лет издаю газету и пишу в ней свои мысли.

А продолжение сейчас будет

Шалом, Ізраїль!

Плануючи свою поїздку до Ізраїлю, хотілось крім традиційного туристичного меню додати щось особливе. Адже, хоча в Ізраїлі раніше ми не бували, але це не схоже на те, що, наприклад, не бували раніше в Китаї чи Японії. Бердичівляни, які ніколи не були в Ізраїлі приречені знати більше про Ізраїль ніж про будь-яку іншу країну в якій не бували.

Адже тисячі колишніх бердичівлян стали сьогодні ізраїльтянами, але деякі їх родичі і знайомі залишились тут. Раніше вони отримували листи, згодом більш простішим способом спілкування став телефон, а тепер їх витіснив інтернет. В «однокласниках» і «в контакті», на форумах бердичівських сайтів, в «скайпі» і «ютубі» зустрічаються колишні жителі однієї вулиці чи будинку, одного класу чи школи, колишні працівники «Прогресу», «Комсомольцю» чи БЗРВТ (заводу без труби).

Одним з таких місць зустрічі став кілька років тому сайт www. berdichev.forum2x2.ru, який заснував колишній бердичівлянин, а нині житель ізраїльського Ашдоду, Олексій Фурман. Ще перед поїздкою я попросив погодження на зустріч та інтерв’ю з «інтернет-собирателем» бердичівлян і не отримав відмови.

Вже в Ізраїлі, зв’язавшись по традиційному телефону ми домовились про час і місце зустрічі і наступного ранку, в Ашдоді, в кафе на березі Середземного моря, ми вже згадували спільних знайомих. Олексій прийшов на зустріч з дружиною та донькою. Але донці наше згадування вулиць та імен швидко наскучило. Вона краще б приєдналась до сотень ашдодців, які поруч з пляжем, на набережній площі розучували якусь танцювальну композицію, а ті, хто її розучив, релаксували у граційних рухах під гарну мелодію. Як мені сказали, ця мода прийшла з Європи але швидко заполонила площі ізраїльських міст, особливо приморських.

Хочу сказати, що перед поїздкою, мій колега, редактор газети «Земля Бердичівська», Володимир Кравченко, доручив виконати невеличку місію – вивчити можливості продажу в Ізраїлі другого видання книги Віктора Коржука «Рассказы по-бердичевски». Він видав її практично за власний кошт, а ті, хто обіцяли викупити тираж, його підвели. Олексій з дружиною погодились допомогти в цій справі.

Я був трохи здивований, що виїхавши до Ізраїлю ще на початку дев’яностих, вони жодного разу не приїздили до Бердичева. Ще більш здивувався, взнавши , що останнє десятиліття в Україні вони жили і працювали в Києві.
«Звідки ж виникла ідея збирати на сайті саме бердичівлян, а не киян, чи ашдодців», - все допитувався я в Олексія.
«Напевно тому, що в Бердичеві минуло дитинство і юність – найпрекрасніші часи кожної людини, а можливо тому, що аура Бердичева не відпускає нас і до цього часу» - відповідав мій інтерв’юер.

Також запитував, чи відомо щось ізраїльським бердичівлянам про минулорічний візит до Ізраїлю бердичівського мера, та його спроби зв’язатись з вихідцем з Бердичева а нині ізраїльським олігархом Аркадієм Гайдамаком. Про це вони нічого не знали, але сказали, що у Гайдамака в Ізраїлі дуже понизився рейтинг (він пробував балотуватись на пост мера Єрусалима), і взагалі, він зараз знаходиться в Росії, а Франція винесла йому вирок за несплату податків і вимагає його екстрадиції.

Говорили ми також про те, чи є бажання в колишніх бердичівлян не просто переглядати нові фото з Бердичева чи взнавати за колишніх знайомих, а частіше бувати в Бердичеві, а можливо, й відкрити власний бізнес. Олексій Фурман пообіцяв, що незабаром все-таки приїде до Бердичева (в травні, на вечір випускників школи №2), а щодо бізнесу, то це навряд. Хоча є у колишніх бердичівлян деяке бажання чимось допомогти змінитись рідному місту, але організаційно воно ще ніяк не оформилось. (А думки про бізнес в Бердичеві і на Україні, якщо в когось і є, то можуть відпасти після того, як люди дізнаються про долю ізраїльських інвестицій в бердичівське підприємство «Премдор», яке вже припинило виробництво, а через кілька тижнів повністю закриється офіційно. Але це вже тема наступних публікацій – авт.)
Ось так, спілкуючись, непомітно промайнуло кілька годин, і Олексій зазбирався, пора на роботу. Я навіть не встиг розпитати, де ж він працює і ким.

Взагалі, за ті кілька днів нашої подорожі Ізраїлем ми зрозуміли, що поняття «робота», «працевлаштування» дуже й дуже болісні для ізраїльтян. Зовсім небагато колишніх бердичівлян, чи вихідців з інших міст Радянського Союзу змогли працевлаштуватись хоча б близько відповідно до своєї освіти чи фаху. Більше повезло носіям робітничих спеціальностей зварювальникам, електрикам, токарям, тощо. Але все одно робочих місць на всіх не вистачає. Люди часто добираються на роботу по півтори-дві години (іноді на заводських автобусах). Набирають додаткові робочі години (міністерство праці Ізраїлю дозволило тривалість робочого дня продовжувати до 12 годин), щоб виплатити кредити за житло та хоч щось наскладати на навчання дітей. Хоча, як сказала нам донька однієї знайомої, яка готується вступати до університету: «В Ізраїлі навіть геній з дипломом найкращого ВУЗу не має гарантії знайти собі роботу…»

Не хотілося б на такій сумній ноті закінчувати свою оповідь, але, напевно, прийдеться. Можна було б ще багато згадувати цікавих сторінок своєї подорожі, але, можливо, це читачам вже й наскучило. До цих публікацій я лише коротко описував свої туристичні подорожі , а про цьогорічний літній автопробіг Бердичів – Париж – Бердичів, взагалі не згадував. Якщо зрозумію, що публікації такого плану цікаві читачам, тоді повернусь і до нього. А поки що все.
Олександр Доманський

Уважаемый Редактор РИО,
Вы пишете, что многие Бердичевляне не смогли в Израиле устрится на
работу по-специальности или вообще не смогли устроться на работу.
Дело в том, что это происходит в начале в любой стране иммиграции.
Представьте человека с хорошим образованием, но не знающего языка страны в силу своего возраста или недолгого пребывания в стране.
Конечно, устроится на работу по специальности шансов мало.
Но после того, как человек освоил язык и обычаи страны, он все-таки
устраивается.
Я приехала в Германию 18 лет назад, имея высшее инженерно-экономическое образование, но без знания языка и без знания компьютера. Диплом мне подтвердили сразу, но как устроится на работу
с хорошей зарплатой и по специальности ?
Я пошла на 2-х годичные курсы и после них сразу-же устроилась на работу по специальности. После этого работала еще на 3-х разных
местах, пока не нашла работу, которая очень ответственная, интересная и хорошо оплачиваемая.
Мой муж работал Електро-инженером и сейчас работает инженером
на хорошей фирме. Сделал несколько изобретений, которые демонстрировались на выставке в Париже и разработки прибора, в которам участвовал муж вместе с шефом продаются во всех странах мира, в т.ч. Бразилии, Японии и США. Я это все пишу к тому, что кто хочет, тот добивается. У нас есть знакомые, которые не работают по-специальности в силу различных причин, в т. числе по ленности.

Согласен с Любочкой !!! Кто хочет, и в Израеле добивается.
Я например с первого дня работал по специальности, но не по своему уровню. Проблема та же - язык.
А сейчас всё в норме тфу, тфу.
Я инженер-электрик, работаю на металургическом комбинате и очень доволен. Вот уже 14 лет на одном месте.
Естественно изучал язык, защищал свой диплом.
Трудно, но кто хочет, пусть не всё, но добивается.

Хочу ещё отметить, что 70% людей, эмигрировавших
в Израиль - это люди с высшим и даже академическим
образованием. Израиль- маленькая страна, и здесь
не требуется столько инженеров, врачей, научных
работников. Некоторые специальности из бывшего
СССР вообще не востребованы. Например, где
устроится инженеру, закончившему лесотехнический
институт или институт нефти и газа?...
Если в Израиле нет ни того, ни другого.
Такое колличество эмигрантов, которое "переварил"
Израиль за два последние 10-летия, не под силу
даже крупным европейским странам.

Все остальное, кроме предпоследнего абзаца, я так понимаю, устраивает

Да дело не в том устраивает или нет, у Вас хороший слог и читать интересно, но у каждого своя точка зрения. Кроме того, за неделю-другую
сложно узнать жизнь другой страны. не правда-ли ?

Скорее я хотел спросить, принимается?

DA

Я считаю, что в целом всё правда, хотя некоторые вещи мы не обсуждали . И тем неменее проблемы описанные есть и об этом нужно говорить. Статья хорошая, интересно читать, и я даже на украинском справился, незабыл