Встреча с редактором газеты "Рио Бердичев"

Сегодня в Ашдоде мы провели встречу с редактором газеты "Рио Бердичев",
в ходе которой вспоминали о нашем городе, а так же о жизни бердичевлян
в Израиле.

Надеюсь по приезду домой, Александр поделится своими впечатлениями о Израиле,
а так же расскажет нам о Бердичеве.



Мне любезно предоставлены экземпляр газеты "Рио Бердичев", журнала "Бердич",
а так же собрание рассказов Коржука.
Постараюсь выложить статьи наиболее интересные на мой взгляд.
Есть возможность преобрести Сборник Коржука, думаю не дорого, если будут желающие.
(пока для Израиля)

Кстати. А почему бы не издать эту книжку
в Израиле. Я её прочитал и, думаю, она
бы вызвала интерес и не только у бывших
бердичевлян. Как вам идея? Дарю!

Идея класная, многие так и поступают.
Просто она уже издана, и видимо для современных жильцов Бердичева она не понятна.
Так бывает.
Что касается Израиля, то раньше была выпущена брошюрка с некоторымы расказами,
так мы её передавали друг другу.

Я думаю, израильский тираж мог бы быть даже выше
бердичевского!

@AlexF пишет:Просто она уже издана, и видимо для современных жильцов Бердичева она не понятна.

Не зовсім так: просто перші видання 2002 та 2004 років були досить швидко розпродані. Хто хотів прочитати і мати для себе оповідання Коржука, той вже їх читав і має книжки. Різниці ж між виданням 2008 року і попередніми майже немає.
А оповідання зрозумілі і теперішнім бердичівлянам, тим більше, що у другій книзі описувались події 2000 років.

Десять дней прошло, как мы с женой вернулись с Израиля.
В газете "РИО-Бердичев" я постепенно публикую впечатления от поездки.
На сегодня вышло уже три заметки,сейчас я их сюда заброшу.
Продолжение будет.

Шалом, Ізраїль!

Коли я пишу ці рядки, пройшло лише дванадцять годин після того, як колеса літака торкнулись злітної смуги аеропогрту «Бориспіль». Тобто, вчора, ми з дружиною повернулись з «земли обетованной» на рідну землю після короткої подорожі до Ізраїля.

Давно хотілось побувати там, куди виїхали багато бердичівлян за кращою долею. Побачити їх , поспілкуватись, зрозуміти. Хоча і раніше доводилось спілкуватись з тими, хто зараз прилітає до Бердичева лише в гості, але для того, щоб уявити «цілісну картину» потрібно було все-таки побачити цю древню землю і молоду країну на власні очі.

Два роки тому в Україні почали говорити про те, що незабаром буде відмінений візовий режим для поїздок до Ізраїлю, але далі розмов діло якось не продвинулось. Хоча для росіян ще рік тому візи повністю скасували, і тепер громадянам Росії можна просто купувати квиток і летіти. Чому це не вийшло в України, незрозуміло. Ізраїльські «українці» звинувачують в цьому наш уряд. Вони говорять, що Україна просто заробляє на тисячах тих перселенців, хто хочуть відвідати міста свого українського дитинства і юності. Наприклад, нашим знайомим, які вже більше десяти років є громадянами Ізраїлю, щоб поїхати на Україну, потрібно зробити в посольстві в Тель-Авіві український закрдонний паспорт за чималі гроші. Навіщо? Вони цього не розуміють. Як і не розуміють, чому для цього потрібно вистоювати довжелезні черги в посольстві.

Хоча в черзі за Ізраїльською візою в Києві нам теж прийшлось трохи постояти, але, про все по порядку. Попередньо, в інтернеті довелось чимало пошукати детальну інформацію про візи, документи, авіабілети, тому можу розповісти тим, хто теж захоче це знати. Для отримання візи до посольства подається стандартні документи: закордонний паспорт, анкети, довідки з роботи (для підприємців – підтвердження доходів та наявність майна), запрошення від ізрїльтян або дозвіл МВД Ізраїлю.

В Києві на булварі Дружби Народів, 34 вже близько сьомої ранку починає формуватись черга бажаючих потрапити на прийом. Але ще раніше займають її гості з сусідньої Молдавії, які теж обслуговуються в Києві, адже в Кишиневі немає консульського відділу. Вони приїжджають ще вночі, виставляють біля посольства «дозорних», а самі підтягуються вже близько восьмої. В той день, колия оформляв документи, «підтягнулось» їх чимало, і черга попереду виросла чи не втричі.

В посольстві чималі заходи безпеки, всіх перевіряють дуже ретельно. (Як побачив згодом в Ізраїлі, це звичайна практика. Рамки-металошукачі та перевірка речей проводиться на вході до супермаркетів, вокзалів та інших установ).В приміщенні посольства теж довелось чимало поштовхатись, що навіть зародились сумніви, чи до цивілізованої країни ми зібрались. Адже, в установах Німеччини, наприклад, в такому разі видають номерки, оголошують чергу на табло чи діють іншими, більш організованими способами. А в посольстві Ізраїлю довелось не один раз почути вже призабуту фразу: «...вы здесь не стояли...» з типовим бердичівським акцентом. Але, до честі працівників посольства, вони згодом вибачились, пояснивши, що їх сьогодні мало, а нас багато, і заключну процедуру – видачу паспортів з візами провели швидко й організовано.

Просили ми візу одноразову на два тижні, а дали нам багаторазову і на рік. Можливо, все-таки їх швидко відмінять, тому посольство і стало таким щедрим, а можливо, побачили нашу бердичівську прописку.

Вишукуючи в інтернеті інформацію про авіабілети ми побачили, що з пересадкою переліт коштує чи не вдвічі дешевше. А оскільки планували летіти без дітей та без великих речей, то і погодились купити авіаквитки з пересадкою в Будпешті. В інтернеті замовили, банківським переказом оплатили. Два квитики на літак угорської авікомпанії «Малев» туди і назад обійшлись менше ніж п’ять тисяч гривень, тоді як ціни на прямі рейси коливались в межах 10 – 12 тисяч.

Хоча довелось трохи (близько 4-х годин) і почекати в транзитному залі Будапештського аеропорту, але до Бен-Гуріону (головний аеропорт Ізраїля) ми долетіли вчасно. Там нас зустріли знайомі, і...
(продовження розповіді читайте в наступних номерах газети)

Олександдр Доманський

Шалом, Ізраїль!

(продовження, початок в №92)

В аеропорт Бен-Гуріон – головні авіаційні ворота Ізраїлю, ми прилетіли під ранок. По розмірам аеровокзалу, кількості злітних смуг та терміналів вдвічі більший за головні українські ворота – аеропорт Бориспіль.

Магазин безмитної торгівлі взагаллі вважається по розмірам другим в світі. Буквально під «ганком» терміналу знаходиться підземна залізнична станція а над ним – триповерхова величнзна автостоянка із зручними ліфтами. В руках сумки і чемодани практично ніхто не тягає. Беруть візочки і везуть до багажника автомобіля чи на перон залізниці.

На виїзді з аеропорту нас не перевіряли, але на в’їзді стоїть блок-пост, на якому цілодобово озброєні військові ( не просто з пістолетами в кобурах, а з автоматами готовими до бою) перевіряють всі автомобілі.
Автомагістраль від аеропорту до Єрусалиму, як і більшість інших ізраїльських магістралей , освітлюється вночі не тільки в населених пунктах, а на протязі всього руху. Ще підлітаючи до злітної смуги, згори ми бачили як яскраво світиться все внизу.

До речі, я тільки цього дня взнав, що в Ізраїлі столицею країни є саме Єрусалим, а не Тель-Авів, як позначають до сьогодні на всіх наших політичних картах. Саме в Єрусалимі знаходиться кнессет (парламент) країни, міністерство фінансів, інші міністерства і відомства. Але посольства всіх країн світу (крім США), дійсно, знаходяться в Тель-Авіві.
Магістраль поступово піднімалась вгору, тому що Єрусалим розташований на на вершинах гір висотою 700-800 метрів над рівнем моря. Хоча в біблії говорилось, що він розташований на семи горбах, але сьогодні, напевно, на семидесяти семи. Міський автобус з віддалених районів до центру міста може їхати до години. Тому і розпочали в столиці кілька років тому гігантське будівництво – мережу трамвайних ліній. Вже й трамваї закупили у Франції новенькі, сріблясті, але рейки ще не скрізь проклали. Вулиці в багатьох місцях розриті, загороджені, що спричиняє ще більші автомобільні пробки. Всі будівельні роботи виконують виключно араби, а керують ними в більшості інженери, що приїхали з колишнього СРСР. А євреї тільки пліткують, що на такому «будівництві століття» точно хтось гарно заробить. Опора нового вантового моста для трамвайної лінії в центрі міста вже стала новим символом Єрусалима, який видно майже звідусіль.

Трохи відпочивши після дороги, ми відразу пішли на екскурсію до історичної частини, яку називають старим містом. Височенні древні стіни і до цього часу гарно збереглися. Саме сюди прямують з усього світу мільйони туристів і прочан, адже саме тут знаходяться головні святині багатьох світових релігій. Біля Храму Горбу Господнього не переривається людський потік ні на хвилину. А на славнозвісній «дорозі на Голгофу» сьогодні тисячі арабських магазинчиків продають туристам різноманітні сувеніри. Стіна Плачу розділена на чоловічу (більшу) і жіночу частини. Площа перед стіною теж запружена туристами і поліцейськими. Адже з іншої сторони Стіни знаходяться головні мусульманські мечеті, і звідти неодноразово розпочиналися провокаційні дії.

Взагалі, коли ми їздили по Єрусалиму, знайомі постійно нам говорили: «Ось на цій зупинці декілька разів смертники підривались самі і забирали з собою на той світ десятки мирних ізраїльтян, ось тут вибухнуло авто, а з цього арабського поселення часто виходили терористи...». Поселення арабські росташовані в Єрусалимі вперемішку з мікрорайонами єврейськими, а головна відмінність одних від інших, як нам пояснили знайомі, в єврейських поселеннях на дахах стоять білі бочки термоустановок, а в арабських – чорні. Чому так? Тому, що в арабських кварталах вимикають воду, частенько навіть спеціально, з метою економії. Доріг між будинками асфальтованих там мало, сміття більше. Але й податок муніціпальний араби теж не сплачують.

Про причини протистояння арабів і євреїв на «земле обетованной», сподіваюсь, читачі газети знають, а про наслідки його, побачені на власні очі я ще розповім в наступних публікаціях.
(далі буде)
Олександр Доманський

Після екскурсії до місця, де скінчився земний шлях Ісуса Христа (Храму Гроба Господнього), вирішили ми побачити місце, де народився Спаситель. Територіально ці два місця знаходяться всього в 10 кілометрах одне від одного, але і сьогодні непросто і нешвидко подолати цю відстань.

Екскурсію до Віфлієму замовили в туристичній фірмі, яка спеціалізується на обслуговуванні російськомовних туристів. Автобуси фірми починають свій шлях з півночі країни, поступово підбираючи туристів по дорозі. Ми підсіли в Єрусалимі, передостанньому пункті подорожі. До Віфлієму залишилось всього дев’ять кілометрів, але екскурсовод пояснив, що до кінцевої точки екскурсії автобус не доїде, адже Храм Рождества Христового знаходиться на арабській території, куди вхід громадянам Ізраїлю і в’їзд автобусам ізраїльським заборонено. Туристів з закордону палестинці пропускають, а ізраїльтян – ні. Тому екскурсовод відразу попередив, якщо в автобусі є громадяни Ізраїлю, нехай краще скажуть, що вони туристи і забули паспорти в готелі. Біля перепускного пункту автобус зупинився, пішки ми перейшли через справжнісінький прикордонний пункт і сіли в палестинський автобус.

Як це завжди буває в екскурсійній індустрії, нас завезли до сувенірного магазину, де персонал розмовляє російською, що дуже зручно для туристів. Дарма, що ціни там в три-п’ять разів вищі за інші місця продажу сувенірів. Ці гарно налагоджені зв’язки між екскурсійними компаніями та сувенірними магазинами нам неодноразово доводилось спостерігати і в Єгипті, і в Туреччині. А ось в Європі це було не так настирливо і майже непомітно.

Все нові і нові екскурсійні автобуси під’їжджали до магазину, привозячи нові групи туристів. Трохи згодом з усіма цими групами нам довелося більше двох годин стояти в довжелезній черзі в Храмі до печери, в якій народився Ісус Христос. Зрозуміти архітектуру Храму Рождества Христового як і Храму Гробу Господнього неможливо, адже справа і зліва, збоку і спереду до нього прибудовані каплички і церкви різних релігійних конфесій. Тут і вірменська, і грецька, і католицька і протестантська. В оздобленні храму теж видно наслідки різних епох: раннього християнства, хрестових походів, пізнього середньовіччя, тощо.

В печері, як на конвеєрі: «…проходьте швидше, не затримуйтесь, речі для освячення з пакетів не виймайте…». Поки стояли в черзі, батюшки з грецької церкви збирали списки з іменами «за здравіє, і за упокой», ну і гроші, відповідно.

Повертаючись назад, на Ізраїльську територію, знову пройшли прикордонний пункті сіли в свій автобус. Програмою екскурсії було передбачено ще відвідання жіночого російського монастиря (який знаходиться в тісному оточенні арабських кварталів) і церкви Марії Магдаліни, яка знаходиться на території історичних Гефсиманських садів. Ці території ще в давнину були викуплені російськими купцями та церквою в арабів та турків.

Цікавою є історія іншої території, так званого «Русского подворья» в центрі Єрусалиму. Раніше ця територія з Собором Святої Трійці та прилеглою територією належала російському царю, але радянське керівництво виміняло її на поставки апельсинів до Союзу. А ось зовсім недавно, ізраїльський уряд зробив жест доброї волі, передавши монастир Росії. Путін ще з 2005 року добивався цього.

Після кількох екскурсійно-насичених днів ми вирішили трохи перепочити, тому і вирушили на берег Мертвого моря. Сезон активного відпочинку тут , напевно, вже закінчився, тому що на обладнаному пляжі було всього кілька компаній (більшість з яких теж говорили російською і українською). Багато табличок і плакатів різними мовами попереджали про те, що занурюватись з головою у воду забороняється. Але виявилось, що зануритись практично неможливо. Відпочивальники як поплавки лежать собі на поверхні, і їх помаленьку зносить нешвидка течія. На язик попробувати солоність води виявилось не дуже приємним, а крапля, що попала в око виявилась дуже і дуже неприємною. Добре, що на обладнаних пляжах є душі з прісною водою.

Ми відпочивали в північній частині Мертвого моря, де його глибини доходять до 380 метрів, але й тут видно, що море постійно зменшується в розмірах. Збудований в семидесятих роках на узбережжі готель стоїть тепер за півкілометра до води. А в середній частині моря, де збудовані новітні готелі, та в південній частині, де добувають сіль море висихає ще з більшою швидкістю. Зараз розробляють проекти подачі до Мертвого моря вод з Червоного моря. Не пропадати ж готелям.
(далі буде)
Олександр Доманський

Только что написал четвертую заметку, которая выйде послезавтра.
Вы прочитаете её раньше, чем читатели газеты.

Шалом, Ізраїль

(продовження, початок в №№92-94)

Продовжити відпочинок ми вирішили на узбережжі Червоного моря. Хоча цього узбережжя в Ізраїля не так і багато (близько 20 км), але облаштовано воно найкращим чином. Як розповів екскурсовод, місто Ейлат почало стрімко розвиватись як туристичний центр близько 20 років тому, коли було збудовано завод по переробці морської води на прісну. Тоді ж на околиці міста збудували аеропорт, який тепер знаходиться майже в центрі. Літаки заходять на посадку просто над центральним міським пляжем.

Основу туристичної індустрії Ейлату складають кілька десятків сучасних отелей, магазини для туристів та різноманітні розважальні заклади.

3-D кінотеатр «Imax», куди ми пішли першого ж вечора трохи нагадав мені славнозвісний стереокінотеатр в Києві, лише сучасна архітектура, зручні крісла, об’ємніший звук і черги за квитками немає. Ціна – 89 шекелів (близько 200 наших гривень). Фільм показували про підводних тварин і молюсків трохи більше, як півгодини. Добре, що ми познайомились там з колишніми коростенцями, які люб’язно погодились перекладати для нас коментар до фільму. Напевно, щоб хоч трохи підвищити відвідувачам кількість вражень, в фойє розмістилась виставка воскових фігур. Відкривають її постаті Ельцина, Путіна, Брежнєва і Сталіна. Українських президентів чомусь поставити не додумались.

Значно більше відвідувачів було в іншому туристичному центрі – Океанаріумі. Тут на невеликій території між морем та горами розмістились басейни з найрізноманітнішими представниками морської фауни, в тому числі з кількома десятками акул та десятком велетенських морських черепах. У павільйоні з перлами кожну годину проводиться вистава «знайди перлину в мушлі». А любителям сувенірів продають подарункові набори, до яких входить нерозкрита мушля і футляр для можливо захованої там перлини.
Головною «перлиною» океанаріуму є, звичайно, оглядова башта з підводним відділенням. Це, так би мовити, акваріум навпаки. Рибки і корали знаходяться на волі, і у вікна спостерігають за людьми, які товчуться в якійсь металевій бляшанці з вікнами і постійно клацають фотоапаратами.

В програму оглядин входить також перегляд кінофільму (про море звичайно ж). Хоча стереоокулярів цього разу не давали, але дали навушники. Мова перекладу англійська або російська. Але головне в цьому кінотеатрі був не переклад і навіть не зображення на екрані, а рухомі крісла. Платформи, на яких знаходилось по шість крісел піднімались і опускались (а іноді просто падали), повертались і нахилялись повторюючи траєкторію руху знімальної камери.

Наступний день нашої подорожі ми просто провели на пляжі. Водичка чудова, ані найменшої хвильки, давала змогу запливати досить далеко. На міському пляжі розміщуватись на піску можеш цілком безкоштовно, але за лежак вже потрібно платити 20 шекелів (в цю ціну входить стакан пива або соку в прилеглому барі). Ми можливо б і не взнали про це, але сусіди справа і зліва (і майже на всьому пляжі) говорили російською, тому всі місцеві правила і звичаї ми швидко опанували.

Стали ми свідками того дня ще одного місцевого «звичаю», про який раніше розповідали нам знайомі. Якщо в Ізраїлі хтось побачить в будь-якому місці пакет або сумку без нагляду, то моментально сповіщає поліцію про це. Приїздить спеціальний робот, який трясе пакет, стріляє в нього, або ж накриває спеціальною напівсферою і підриває підкладену вибухівку на місці. В полі зору місцевих поліцейських опинились дві величезні сумки, які хтось залишив без нагляду буквально на відстані ста метрів до пляжу. Відразу поліція перекрила доступ, і вже через кілька хвилин під’їхали військові. Цього разу обійшлось без робота. Чи знайшовся власник сумок, чи військові самі зрозуміли, що вибухівки там немає, але ще через кілька хвилин після того, як переглянули всі речі, на площі біля пляжу знову панував мир і спокій.

Не могли ми оминути ще одного розважального місця в Ейлаті – комплексу атракціонів «Місто Королів». Кілька років тому поблизу «найкрутіших» готелів збудували справжній королівський палац, в якому розмістилось кілька різнопланових атракціонів. Знову ж це кінозал, в якому були і стереоокуляри, і крісла що підіймались і падали, і ще й до того на глядачів летіли бризки води і дув справжній морський бриз. Інший атракціон трохи нагадував подібні, які довелось бачити в технічних музеях Німеччини, це безліч оптичних, механічних, акустичних дослідів, які відвідувачі можуть самі поставити і переконатись в універсальності законів фізики. Там були і всілякі лабіринти, «магнітні» кімнати і.т.п.

Атракціон «Біблейські Легенди» переніс нас на кілька тисячоліть назад, але тут, на жаль, не було ні російського перекладу, ні колишніх наших, які б могли перекласти. Слідуюча за нами сімейна пара з донькою – туристи з Москви, так само марно вслухалась в коментар, який можна було вмикати англійською або на івриті – результат був однаковий. Розговорившись з москвичами ми спокійно сіли в невеликий човник, який хвилин з п’ятнадцять спокійно плив серед якихось діорам на біблейські теми, і раптом відкрились ворота і наш човник з висоти майже чотириповерхового будинку ринувся донизу. Такого кінця екскурсії ми не очікували, і хвилі бризок, які накрили човен в нижньому басейні лише трохи застудили серця, які, здавалось, залишились нагорі.

Загалом, відпочинок в Ейлаті нам сподобався, але в минулому році ми були на двісті кілометрів південніше, в Шарм-Ель-Шейху, де для туристів теж є все і це все значно дешевше, тому навряд чи ще колись приїдемо сюди засмагати.
(далі буде)
Олександр Доманський

Интересно слышать мнение независимого эксперта по поводу туризма в нашу страну. Читаю с удовольствием.

Редактор РИО пишет:

Загалом, відпочинок в Ейлаті нам сподобався, але в минулому році ми були на двісті кілометрів південніше, в Шарм-Ель-Шейху, де для туристів теж є все і це все значно дешевше, тому навряд чи ще колись приїдемо сюди засмагати.

Шо ж вы сравниваете арабское солнце с израильским?!
Как говорят в Одессе,- это две большие разницы!
В Шарм-Ель- Шейхе только одно море, а в Израиле -
целых три. Плюс- святыни всех трех религий.
А радушие земляков- бердичевлян?!...
Это за деньги не купишь!

Ким. Вспомни себя, когда там жил? Ты ездил отдыхать где дороже и интересней, или всётаки где дешевле.
И вообще снимал комнату, а не полноценную гостиницу.
Им важней солнце, но дешевле !!! И не важно, что там кушать опасно, что вода как отрава и т.д.
К стати, одни мои знакомые из Бердичева, нынешние "Немцы", тоже туда поехали.
Спрашиваю почему не к нам? Ответ прост - дешевле.
Потом плевались..... и сказали лучше неделю в Исраель, чем 2 недели в Египте.
Во истину: Каждому своё !!!

Все хотят подешевле... Не только бердичевляне, но
и европейцы. Почему-то принято думать, что если
ты живёш в Германии или другой европейской стране,
то можеш себе многое позволить. Обычно, средний
немец копит на отдых целый год, и хочет за минимум
денег получить максимум комфорта.
Да и многие израильтяне предпочитают отдых в
Турции, потому что там дешевле.
Я просто выразил своё мнение и перечислил все плюсы израильского отдыха.
Пропиарил, так сказать.

А я с этим утверждением не совсем согласна.
Когда мы приехали в Германию с 40 долларами в кармане, то конечно
экономили на всем. Когда мы начали работать, то путешествовали по
Европе на машине,т.к. это было гораздо дешевле, да и отели были
не более 3***.Со временем, когда стали довольно прилично зарабатывать,
мы путешествуем на самолете, отели -только в центре и только хорошие.
Насчет Турции. Мы были там 4 или 5 раз.
каждый раз было отлично, Последний раз отель был потрясный, но и стоил совсем не дешево. Но лучше меньше дней и дороже, чем больше и дешевле. А в Египет я не собираюсь, хотя
там есть чего посмотреть.Лучше в Бразилию.
Ну я к тому, что все, что дешево, не обязательно хорошо.

Я написаал только про Ейлат, а не про весь Израиль, и только про загар, а не про весь отдых.

Александр. Мы же без всяких претензий!
Каждый выражает своё мнение. Вы своими
репортажами всколыхнули тему отдыха.
Форумчане наконец проявили активностъ
Спасибо Вам за это. Ждём продолжения...

Александр, огромное спасибо! Очень интересно написано. Ваши статьи для меня - своего рода знакомство с Израилем. Всегда лучше послушать (почитать) впечатления и отзывы очевидца, чем рекламные буклеты.

Это само-собой, но сколько людей, столько и мнений.
Я тоже очень много слышала об Израиле, разные мнения были, но когда
сама съездила-это совсем другое,

Уважаемая Ирина.
Слушать и читать рекламные буклеты, статьи и мнения очевидцев конечно интересно. Но у каждого свое видение и свое мнение об увиденном. Поэтому получить впечатления и составить свое мнение наверно все-таки лучше на опыте своих личных поездок.
Приезжайте в Израиль. Ведь недаром говорят: "Лучше один раз увидеть, чем сто раз услышать". И впечатлений будет на сто лет вперед, и фотографий сделаете уйму, причем своих и натуральных.

Согласна. Но я и не говорю, что прислушаюсь к мнению только одного человека. А встреча с Израилем у меня вряд ли произойдет, поэтому, опять же, спасибо Александру за то, что поделился своими впечатлениями. У меня богатое воображение. И я умею представить то, о чем читаю.

Интересно, Ира, неужели не хочеться посетить святые места, узнать что такое Мёртвое море, или просто за одну поездку побывать сразу на трёх морях?

Есть много причин, по которым я пока не могу что-либо планировать. Тем более поездку в Израиль.

Тема Израиля всегда всем интересна и всегда волнует, поэтому повысилась активность читателей форума.
Я и сам в своё время написал об Израиле, когда там побывал.
Но, я написал, как турист, а эту статью написал настоящий журналист, тем она и интересна.