Немного цифр для тех, кто давно небыл на родине...

по материалам : http://ukrainainkognita.org.ua Автор: Максим Мельников

Прочитала статью, и как будто побывала в Бердичеве! :D

Инна пишет:Прочитала статью, и как будто побывала в Бердичеве! :D

В разделе Видео есть Новости из Бердичева

Очевидное-невероятное

.Бердичевский бизнесмен на роботу…летает на вертолете Один бердичевский крупный предприниматель купил себе новое средство передвижения – вертолет французского производства Robinson R-44 Raven I, сообщает газета «Делово Бердичев».

Вертолет этот 2002 года выпуска и обошелся бердичевлянину, который любит полетать, в 450 тысяч долларов США.

R-44 можно охарактеризовать так: прекрасные аэродинамические качества, удобный салон, прекрасный обзор. Продуманная до мелочей конструкция наделяет вертолет не только великолепными летными характеристиками, но и высоким уровнем комфорта и безопасности. R-44 признан одним из самых безопасных вертолетов. Он универсален, может использоваться для осуществления пассажирских или на туристических маршрутах, для аэросъемки, деловых поездок, в качестве транспорта. Дальность полета 650 км.
Желаем новому Бердичевскому ассу «ни жезла, ни гвоздя», хотя гаишники так высоко редко залетают.

Чи знаєте ви, що…

… будинок Національного Банку України у Києві у свій час побудували на власні кошти бердичівські євреї-фінансисти як філіал свого Бердичівського банку.

… у 19-у столітті (1846-1875 рр.) Бердичів по чисельності населення був одним з найбільших міст України. Більшими були лише Київ, Харків та Одесса.

… у 1871 році через Бердичів пройшла трансконтинентальна телеграфна лінія Лондон-Калькутта (Індійський телеграф). Довжина лінії становила 11 тис. км., побудували її трохи менше ніж за два роки. Час доставляння повідомлення з кінця в кінець становив 28 хвилин, що вражало на той час всіх.До сьогодні зберігся будинок по вул. Луппова, 6 (на той час – вулиця Грецька, згодом Садова), побудований одночасно з лінією, в якому розташовувався пункт цього телеграфу.
Старі телеграфні стовпи, що демонтувались з лінії Індійського телеграфу у зв'язку зі старінням та непридатністю до подальшого використання, спритний ділок на ймення Кривошеєв використовував для ремонту мосту через ріку Гнилоп'ять. Його працівники вбивали стовпи у гниле дно ріки замість використання для цього товстих свай. Так що цілком можливо, що окремі дерев'яні сваї, які ми тепер бачимо біля греблі, є тими телеграфними опорами, які використовувались понад 150 років тому…

Будинок по вулиці Луппова, де розміщувався пункт телеграфу.

… як відомо, Бердичів звільнили від німецьких загарбників 5 січня 1944 року. Але ще досить тривалий час місто зазнавало бомбардувань ворожих літаків. Так, 21 березня німецькі літаки розбомбили залізничну стацію. А у ніч на 1 травня – чотири місяці з часу звільнення міста! – група ворожих літаків скинула фугасні бомби на шкірзавод імені Ілліча. Тоді згоріла триповерхова будівля та ще декілька було пошкоджено. А в цей час наші війська підходили до Львова...

Руїни Бердичівського вокзалу, 30 травня 1947 р.

… у 60-70 роки серед, як тепер сказали б, "продвинутої" молоді було модно займатись складанням радіопередавальних пристроїв, за допомогою яких вони транслювали музичні передачі в ефір. Радіус дії таких домашніх радіостанцій був досить великим, прослухати передачі можна було на звичайні радіоприймачі. Це були переважно записи закордонних співаків та попгруп. А власник радіостації ставав досить популярною людиною серед бердичівлян.
Оскільки радіопередавачі були нелегальними, діяли на заборонених для цього частотах, то влада з такими "радіохуліганами" всіляко боролась. Лише впродовж 1974 року було виявлено та припинено роботу трьох радіостанцій у Бердичеві та по одній у Старому Солотвині та Іванківцях. А їх власники крім конфіскації апаратури заплатили штраф по 20 крб.
Ось такими були перші приватні радіостанції на Бердичівщині.

… впродовж декількох віків єврейське населення складало переважну кількість жителів Бердичева (наприклад, у 1860 році – 92% від загальної кількості жителів). І лише після Великої Вітчизняної війни та особливо з розвалом Радянського Союзу їх кількість пішла на спад. Так, наприкінці 80-х років минулого століття населення міста різко скоротилось в результаті масового виїзду євреїв в інші країни.
По даним перепису 1989 року з 1000 євреїв лише 117 чоловік вважали ідиш рідною мовою (858 чоловік вважали такою російську мову).

… 15 листопада 1906 року у Російській імперії був прийнятий закон, що забороняв працівникам на виробництві розмовляти на ідиш. У зв'язку з цим в Бердичеві пройшли збори членів Бунду (Загальний єврейський робочий союз у Литві, Польщі та Росії), де була прийнята резолюція з осудом даного закону. До речі, у зборах Бунду приймали участь одночасно до 7 тис. чоловік.

… у Бердичеві радіо з'явилося у червні 1921 року. Іван Герасимович Бакалюк, радист ще часів імперіалістичної війни, довго вибирав придатне для встановлення антени місце. Оскільки інтереси справи вимагали оперативності в одержанні інформації, було вирішено використати з цією метою церкву, пожежну каланчу і водонапірну башту, які були найвищими у місті.
16 червня 1921 року була прийнята перша інформація із Харкова, який був тоді столицею України.
Характерно, що на Бердичівській радіостанції працювала слухачем єдина жінка-радіотелеграфіст, Поліна Романівна Корченюк.

… у 1924 році в Бердичеві був відкритий перший на Україні суд, де діловодство проводилось на ідиш. А в ряді державних організацій ідиш визнано державною мовою наряду з українською та російською.

… керівні органи міста займали у різні роки різні будівлі. До революції це був будинок міської Думи (нині Будинок дитячої творчості по вул. Свердлова, 21). Після громадянської війни в будинку почала працювати драматична студія, з 1923 – робітничий клуб, з 1929 – музичний гурток. 1935 року будинок було відведено під Палац піонерів.
З 1919 року керівництво міста розташовується у будинку по вулиці К.Лібкнехта, 11, готель "Континенталь" (будинок зруйновано під час Великої Вітчизняної війни). На цьому місці тепер розміщується відділення Райфайзенбанку Аваль (а ще раніше – легендарний бердичівський ресторан "Україна").
Відразу після війни влада розміщується у будинку по вулиці Садовій, 3 (де нині роміщується районний відділ освіти). Але у зв'язку з ростом апарату управління постало питання про більш просторі приміщення. Тому у 70-х роках на місці єврейської лікарні Баумгольца (будинок знесено у 1973 році) будується сучасний чотирьохповерховий комплекс, який у 1977 році отримав адресу – площа Жовтнева, 1.

Будинок Революційного комітету Бердичівського повіту.

… у Бердичеві на сьогодні (початок 2008 року) налічується 50 Почесний громадянин міста Бердичева. 50-м - так би мовити, ювілейним - став діючий мер міста Василь Мазур.
Звання "почесного громадянина" було встановлено в Росії царським маніфестом 1832 року і надавалося за заслуги перед містом і державою, а також окремим категоріям міських обивателів (особам, які отримали наукові звання, священикам, деяким чиновникам, купцям І гільдії та інш.). Це звання надавало істотні привілеї його носіям і поділялося на потомственне почесне громадянство і особисте.
У сучасний період кількість людей, котрим присвоєно таке звання, у різних містах коливається досить суттєво. Наприклад, у столиці України Києві їх всього 38 чоловік, у Харкові – 40. Якщо звернутись до нашого регіону, то у Коростені їх налічується 14 чоловік.
До речі, генералу армії, двічі Герою Радянського Союзу, визволителю міста Йосипу Гусаковському звання Почесного громадянина міста Бердичева присвоювали двічі – у грудні 1984 року та у грудні 1993 року.


А.Горобчук, В.Котов, 2008

спасибо,действительно интересно

Я даже и не слышал об этом. :9862.gif:

i gde prodolzhenie?

Продолжение обязателъно будет "незабаром" !
Алик! Одно событие не такое давнее я, пожалуй, помню.
Я имею ввиду наличие в Бердичеве в 70-80 годы подпольных
радиолюбителей, которые крутили западную музыку в диапaзоне
УКВ. Не все приемники тогда имели этот диапaзон. Нужно было
иметь ВЭФ или Спидолу, что было в то время болъшим деффицитом.

а помните первые переносные магнитолы?
В конце 70-х было очень модно прогуливаться с такой бандурой на плече по стометровке...
идет такой "крутой "парень с Загребелья или мясокомбината,а на плече
переносной "портативный" магнитофон весом килограмм 10 и орет на всю катушку...
слава богу,среди моих друзей не было "таких продвинутых"...

Такую магнитолу я называл "обшарпанный SHARP"!
Чуть отвлеклись от темы...

Ким, внесу поправку. Радиолюбители (шарманщики) работали не на УКВ, а на СВ. Знаю это не по- наслышке, я был одним из них.

Большое спасибо за поправку, Михаил.
Волны, действительно, были средние,
и срок тоже - от двух до пяти ! :6668.gif:

Чи знаєте ви, що… - 2

… як відомо, залізнична колія, що сполучає Бердичів з Житомиром, має зигзагоподібну форму і двічі перетинає однойменний автошлях. Постає запитання: чому так трапилось? А це тому, що землями, по яким на початку XX століття повинна була проходити залізниця, володів поміщик А.П.Корнілов. Він не бажав, щоб через його володіння проходила "чавунка". Тому, маючи прихильність царя Миколи II, настояв, щоб залізниця обійшла його володіння стороною. Звідси і такий крюк.
До речі, назва мікрорайону Корніловка пішла саме від імені колишнього власника цих земель.

… за часів Радянського Союзу в Бердичеві було лише декілька автозаправних станцій, які розташовувались поза межами міста. Одна з них – при в'їзді до селища Гришківці зі сторони Житомира. Візитною карткою цієї автозаправки була художня картина-чеканка розміром 1 на 2 метри, що висіла до 2004 року на бічній стіні будинку оператора. На картині була зображена наша фортеця, над якою майоріла стрічка з написом "Бердичів".
… наприкінці 60-х років XIX століття Київська губернія, до складу якої входив Бердичів, мала всього 12 професійних пожежних частин. Щодо кількості пожежних чинів на той час для порівняння маємо таку картину: у Києві було 142 пожежних і 8 унтер-офіцерів, у Бердичеві – 70 пожежних та 2 унтер-офіцери.

… У післявоєнний час уряд країни вводить плату за користування радіоприймачами та телевізорами. Функції збору такої плати покладаються на бердичівську контору зв'язку (нині це Центр електрозв'язку №1, підрозділ Укртелекому). З цією метою на підприємстві вводиться облік наявних у населення радіоприймачів та стягнення плати згідно „Указания об организации работы по сбору абонентной платы за радиоприемники и телевизоры”, введеного у дію Міністерством зв'язку СРСР. Згодом (з грудня 1963 року) у конторі організовується і пункт контролю за радіоефіром з метою виявлення незареєстрованих радіопередавальних пристроїв, що порушують чистоту радіоефіру.

… до 1915 року на місці, де тепер розташовується машинобудівний завод ВАТ "Беверс" (колишній "Комсомолець"), був розташований… пивоварний завод (залишився фундамент під спортзалом). Лише згодом тут організовується приватна майстерня Маца, де виготовлялись ліжка, граблі, вила, завіси та інші інструменти господарського призначення. І йдучи увечері додому працівники майстерні не обминали прилеглого розводдя Гнилоп'яті, щоб скупатися, змити бруд і втому та випити мірку пива у корчмі, що збереглася як свідчення того, що тут не так давно варили ячмінний напій.

… 23 жовтня 1942 р. через Житомирську область та, зокрема, через місто Бердичів, німецькою фірмою „Сіменс” будується головний телефонний кабель військового командування. Він з'єднує Берлін зі ставкою Гітлера „Вервольф” („WehrWolf”) біля Стрижавки, що знаходиться за 12 кілометрів від Вінниці, та штаб-квартирою рейхсфюрера СС Гіммлера під Житомиром. Тип кабелю – броньований з мідними жилами 3?4?0,9. Кабель був надійно захищений, інформація про місце його прокладання втаємничена. Старожили згадували, що впродовж маршруту прокладання будувались довгі намети, які надійно захищали від сторонніх поглядів те, яким чином і в якому місці прокладено кабель. Коли намети знімали, на їх місці росла трава і ніяких слідів будівельних робіт не було видно.
Під час бойових дій по визволенню Бердичівщини кабельну лінію було пошкоджено, а на деяких ділянках жителі прилеглих сіл навіть викопали значні відрізки кабелю.
До речі, за допомогою даного німецького кабелю безперебійно забезпечувався міжміський телефонно-телеграфний зв'язок між Бердичевом та Житомиром до середини 2005 року (більше 50-и років!). А з експлуатації він був виведений у червні 2006 року.
Тепер, як згадка про минуле, відрізок німецького кабелю представлений в експозиції історичного музею Бердичева.

… за історичними джерелами 1884 р. місто нараховувало 77823 жителя, з них 10777 православних, 3298 католиків, 339 протестантів, 62366 євреїв і всього 12 мусульман.

… всесвітньовідома ікона Матері Божої Бердичівської була коронована золотими коронами, що були надані керівництвом католицької церкви. Але доля їх складалась не вельми вдало. Зокрема, у 1820 р. золоті корони папи Бенедикта XIV було викрадено з костелу разом з іншими цінностями. Після того, як їх знайшли, 1831 р. корони було знову викрадено. Замість них суддя Липовецького повіту Йосип Здяховський зробив нові корони, які у 1844 р. посвятив та наклав отець-єпископ Михайло Півніцький. Коли ж і ті було викрадено, Святіший Отець Пій IX зробив своїм коштом та надіслав нові корони з пропозицією повторного коронування. 6 червня 1854 р., майже у 100-річний ювілей першої коронації, єпископ Каспар Боровський укоронував ікону. Корони разом з дорогоцінними окладами прикрашали ікону до громадянської війни 1920 р.
Але комунізм цілком знищив санктуарій Матері Божої Бердичівської. Порізано та переплавлено срібну раму ікони (75 кг) та викрадено кілька тисяч коштовних дарів з великого вівтаря.





… хоча Бердичів знаходиться на стійкій в тектонічному відношенні частині земної кори — Руській, або Східноєвропейській платформі – відголоски сейсмічної діяльності у Карпатах та Кримському півострові чути і у нас. Найбільш відчутними для нашої території були землетруси, які проявились силою в п'ять балів і відбулись 26 жовтня 1802 року, 6 жовтня 1908 року та 10 листопада 1940 року. А багато хто пам’ятає і землетрус 1975 року…

…попри тривалу історію Бердичева та значну його економічну та військову роль були в історії часи, коли місто могло повністю зникнути з карти України. Так, 1695 р. кримська орда на чолі з Казі–Гіреєм по дорозі з Кам’янця до Фастова спалила Бердичів. Залишилось лише декілька "димів". Пов'язано було це з тим, що через Бердичівщину проходило одне із відгалужень горезвісного Чорного шляху, яким рухалися татарські загони.

Анатолій Горобчук

Пам'ятники та пам’ятні місця Бердичівщини.

Бердичівщина має велику спадщину – пам’ятні місця, пам’ятки та пам’ятники, які необхідно зберігати та примножувати. Але насамперед про них необхідно знати.
На сьогодні у Бердичеві нараховується 111 пам’яток та пам’ятних місць, ще 128 розташовано у Бердичівському районі. Більше 110-и із загальної кількості пам'яток зареєстровані та стоять на обліку. Також у різні роки виявлено та досліджено 40 пам'яток археології: селища, кургани, поселення та городища, найвідомішим з яких є Райковецьке.
На початку 2007 року з метою узагальнення створено електронну книгу „Пам’ятки і пам’ятні місця Бердичівщини”, яка є першою спробою об'єднати в одному виданні описи всіх пам’яток Бердичівщини, показати їх сучасний вигляд, для чого у книзі представлено фотографії їх сучасного вигляду. Для більш повного опису окремі статті доповнено архівними фотоматеріалами.
Не залишились без уваги пам’ятники та пам’ятки, які з тих чи інших обставин припинили своє існування – подано їх короткий опис та фотографії. Загальний перелік пам’яток Бердичівщини подано у табл. 1.
У електронній книзі „Пам’ятки і пам’ятні місця Бердичівщини” використано різноманітні джерела. Зокрема, першоосновою стала праця авторського колективу [1], де подано опис 136 пам'яток міста та району. Також використано матеріали музею міста Бердичева та відділу культури райдержадміністрації, архівні документи та фотоматеріали з приватних зібрань, публікації у спеціальній літературі та ЗМІ.
Нижче наведено декілька описів пам'яток, що розташовані на Бердичівщині.

Перший пам’ятник В.І.Леніну у Бердичеві [2, 3, 4, 5]. Вул. Карла Лібкнехта, 56.
Закладання першого пам’ятника В.І.Леніну у місті Бердичеві відбулась 21 січня 1925 року у першу річницю з дня його смерті. 25 жовтня 1925 року Бердичівським окрвиконкомом прийнято рішення про прискорення будівництва пам’ятника та відкриття його до 7 листопада 1925 р.
На мітингу трудящих міста 7 листопада 1925 року, в день святкування 8-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції пам’ятник було відкрито.
У 1941 році під час Великої Вітчизняної війни скульптура була зруйнована німецько-фашистськими окупантами. Та 22 квітня 1948 року до дня народження В.І.Леніна на колишньому постаменті пам’ятник був відновлений та урочисто відкритий. Скульптор відновленого пам'ятника І.П.Кавалеридзе, архітектор Кацин.
Скульптура В.І.Леніна була виготовлена з залізобетону. Висота скульптури 2,5 м., розміри постаменту 1,5 х 1,3 х 2 м.
Постамент, на якому була встановлена скульптура – глиба з сірого неполірованого граніту. Встановлена на двоступінчатій основі, верхня частина якої восьмигранна, нижня – прямокутна. В середній частині постаменту була вмонтована гранітна плита з текстом напису: "В.И.Ленин 1870-1924". Вище напису зображення серпа та молота.
У 1983 році пам’ятник було перенесено на територію військового містечка по вулиці Білопільській у зв'язку з відкриттям нового пам’ятника В.І.Леніну на Жовтневій площі перед будинком міськвиконкому. У 90-х роках військове містечко ліквідовується, скульптуру було демонтовано. Постамент залишився, у будинку тепер розташоване бердичівське відділення Міжнародної академії управління персоналом (МАУП).
Сьогодні на місці початкового розташування пам’ятника по вулиці К.Лібкнехта знаходиться обеліск, присвячений Перемозі радянського народу у Великій Вітчизняній війні.

Пам'ятник Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні [6, 7]. Вул. К.Лібкнехта, 56.
Пам'ятник увіковічує Перемогу радянського народу над німецько-фашистськими загарбниками у Великій Вітчизняній війні.
В ознаменування 20-річчя Перемоги, 9 травня 1965 року пам’ятник відкрито на урочистому мітингу трудящих міста. Початкове місце розташування – на початку каштанового бульвару по вулиці Карла Лібкнехта, навпроти загальноосвітньої школи №5.
Згодом після знесення бульвару у 1982 році пам’ятник перенесено та встановлено на новому місці – на розі вулиць Марини Раскової та Леніна, де він простояв до 2001 року.
В період з 1 по 8 травня 2001 року за ініціативи та фінансової підтримки керівництва Торгового Дому "Міріса" пам’ятник було перенесено на нове місце: на початок бульвару по вулиці Карла Лібкнехта, навпроти загальноосвітньої школи №1. Роботи проводили працівники ТОВ "Бердичіврембуд" під загальним наглядом працівника архітектурного відділу міськвиконкому А.О.Шателюка.
Обеліск пірамідальний, двоступеневий, виготовлений з сірого полірованого граніту. У нижній частині текст напису: "Слава в віках радянському народу-переможцю. 1945-1985 рр."
Розмір обеліска: 0,9 х 0,9 х 6 м.

Пам'ятник М. Горькому та Й. Сталіну. Вулиця Газопровідна, 100.
Перед центральним входом до адмінбудинку Управління магістральних газопроводів на початку 50-х років минулого століття був встановлений пам'ятник російському письменнику Максиму Горькому.
Початково скульптура зображувала М.Горького разом з Й.В.Сталіним. Але після розвінчання культу особи частину скульптури на початку 60-х років було демонтовано і на постаменті залишено лише образ письменника.
Скульптура Максима Горького разом з постаментом була демонтована у 2003 році у зв'язку з численними пошкодженнями та неможливістю подальшої реставрації.

А.Горобчук

Ohen´interesno

Спасибо Ким!:6668.gif:
И где только Вы все находите?!

Ума не приложу, где он это выкопал.
Даже и не слышал о памятнике Сталину

а я слышал от своих родителей,что перед музыкальной школой (экскурсбюро), напротив церкви ,стоял памятник Сталину

AlexF пишет:Ума не приложу, где он это выкопал.
Даже и не слышал о памятнике Сталину

Я ничего не "выкопал". Это сделал до меня А.Горобчук.

Веня, может ты помниш, там перед экскурсбюро даже
асфалтированный круг остался. Мне родители тоже рассказывали,
что памятник сняли ночью быстро и тихо. Люди встали утром,
выглянули в окошко и глазам своим не поверили...
Нет больше "отца народов"!

Я помню утром, когда я шёл в школу, на месте памятника была яма. А когда шёл со школы, то на этом месте уже был большой заасфальтированый круг. И этот "блин" виднелся многие годы. А сам памятник лежал в ящике во дворе центральной аптеки около художественной мастерской.

Художественную мастерскую хорошо помню,заходил
туда часто к своим знакомым, а вот про ящик ничего не знал...
А может тогда его уже не было?!

Ну, Ким, ты глубоко копаешь. Такого фото , наверное, даже в городском архиве нет.:icon_bravo:

Думаю в архиве есть. Но он далеко, а интернет близко!