Гельман Полина Владимировна

Гельман Полина Владимировна - начальник связи авиационной эскадрильи 46-го гвардейского ночного бомбардировочного авиационного полка 325-й ночной бомбардировочной авиационной дивизии 4-й воздушной армии 2-го Белорусского фронта, гвардии старший лейтенант.

Родилась 24 октября 1919 года в городе Бердичев ныне Житомирской области Украины в семье рабочего. Еврейка. Член ВКП(б)КПСС с 1942 года. Окончила школу в городе Гомеле (Белоруссия), 3 курса исторического факультета Московского государственного университета.

В Красной Армии с октября 1941 года. В 1942 году окончила курсы штурманов при Энгельсской военной авиационной школе пилотов. В действующей армии с мая 1942 года.

Начальник связи авиаэскадрильи 46-го гвардейского ночного бомбардировочного авиаполка (325-я ночная бомбардировочная авиадивизия, 4-я воздушная армия, 2-й Белорусский фронт) гвардии старший лейтенант Гельман П.В. к маю 1945 года, как штурман самолёта "ПО-2", совершила 860 боевых вылетов. Доставляла продовольствие, боеприпасы, одежду, медикаменты десантникам в населённый пункт Эльтиген (ныне в черте города-героя Керчь Крымской области Украины). Нанесла значительный урон противнику.

Указом Президиума Верховного Совета СССР от 15 мая 1946 года за образцовое выполнение боевых заданий командования и проявленные при этом геройство и мужество гвардии старшему лейтенанту Гельман Полине Владимировне присвоено звание Героя Советского Союза с вручением ордена Ленина и медали "Золотая Звезда" (№ 8962).

В 1951 году отважная лётчица окончила Военный институт иностранных языков. С 1957 года гвардии майор Гельман П.В. - в отставке. С 1970 года - кандидат экономических наук. Жила в городе-герое Москве. До выхода на заслуженный отдых в 1990 году П.В. Гельман работала в Институте общественных наук при ЦК КПСС, доцентом кафедры политэкономии. Являлась членом правления Общества "СССР - Уругвай".

Скончалась 29 ноября 2005 года. Похоронена в Москве на Новодевичьем кладбище.

Награждена орденом Ленина, двумя орденами Красного Знамени, двумя орденами Отечественной войны 1-й степени, двумя орденами Красной Звезды, медалями.

В історії України XX ст. період Великої Вітчизняної війни має особливе - водночас і героїчне і трагічне значення.

Велетенські жертви разом з усією великою державою принесли на вівтар Перемоги жителі Бердичівщини. У дванадцяти місцях масових страт були знищені фашистами до 60 тисяч бердичівлян. На примусові роботи до Німеччини було вивезено 14,1 тис, чол., з них із районного центру - 11700 чоловік.

За час окупації кількість населення Бердичева зменшилась майже вчетверо і в січні 1944 р. становила менш як 18 тис. чол.

На фронтах, в підпіллі і партизанських загонах боролися з фашистами майже вісім тисяч бердичівлян, 4623 чол. залишились навічно в землі, яку захищали. Житомирщина втратила за війну 400 тис. жителів - 25% свого населення. (Нагадаю, що стільки ж - 400 тис. чол. втратили за всю другу світову війну США - 0,2% населення.)

Зразками мужності і героїзму прославили себе і свою землю на полях війни і праці тисячі бердичівлян.

Найвищої відзнаки того часу за мужність і героїзм - звання Героя Радянського Союзу удостоїлись десять уродженців землі Бердичівської: Поліна Гельман, Максим Грабчук (1911-1948), Олексій Граціанський (1905-1987), Іван Карпенко (1915-1944), Петро Перегула (1913-1985), Микола Прилуцький (звання Героя присвоєно 21 травня 1997 р. (!), Володимир Мостовий (живе в Москві, по війні - вчений-атомник), Микола Сікорський (проживає в Євпаторії), Казимір Томашевський (1914-1983), Анатолій Чепуренко (1915-1945).

Вважаю, що є необхідність детальніше розповісти про героіню-бердичівлянку П, В. Гельман.

Народилась П. В. Гельман в Бердичеві 24 жовтня 1919 року. В будинок лікарні, куди звернулася по допомогу мати, вцілив снаряд - йшов бій за Бердичів між червоними і білими. Половина лікарні була зруйнована. На іцастя мати була в другій половині будинку і з маленькою Поліною вціліли. Поліниного батька, революціонера, вбили білогвардійці, коли він повертався з IX з'їзду РКП(б). З матір'ю дівчина переїхала до Гомеля, де вчилася у 1-й середній школі, була старостою класу. В школі Поліна подружилася з Галиною Докутович, яка відіграла важливу роль у її житті. Подруги навчалися у дев'ятому класі, коли по країні пролунав заклик: “Молодь - на літаки!”

Поліна і Галя першими прийшли в аероклуб. Однак Поліну не прийняли на навчання літати - вона була маленькою на зріст, їй не вистачало вісім сантиметрів, потрібних за інструкцією. Висока і статна Галина Докутоаич залишилась в аероклубі і з відзнакою закінчила навчання.

Після закінчення школи подруги поїхали до Москви. Поліна вступила на істфак Московського університету, а Галя - до Московського авіаінституту МАІ.

На початку війни Поліна пішла на курси медсестер, стала донором. 11 жовтня 1941 року подруги в ЦК комсомолу отримали направлення в жіночу авіачастину, яку формувала М, М. Раскова. На медкомісії зріст не перевіряли і подруги знову опинилися разом, в одній штурманській групі.

У 1942 році Поліна і Галя за три місяці закінчили курси штурманів при військовій авіашколі пілотів у м. Енгельсі на Волзі, засвоївши трирічну програму: по чотирнадцять годин практичних і теоретичних занять щоденно!

У травні 1942 р, у складі 46-го жіночого нічного бомбардувального авіаполку вилетіли на Південний фронт. Полк був озброєний зовсім не бойовими літаками У-2 (або По-2). Вони були виготовлені з фанери і перкалю, не мали захисту, кулеметів і гармат. У війну цей літак став нічним бомбардувальником. Під площинами літака прилаштували бомботримачі, і він виправдав свою назву - піднімав до 300 кг бомб і справно скидав смертоносний вантаж на голови фашистів серед ночі. Фронтовики називали його “кукурдзник”, “тихохід”, дівчата-пілоти: “ластівка”. Німці називали екіпажі дівчат “нічними відьмами”, а німецьке командування встановило високу нагороду за кожний збитий По-2 - “Залізний хрест”.

На такому літаку воювала штурманом Поліна Гельман з льотчицями - спочатку Катею Піскарьовою, а потім Раєю Ароновою. З боями пройшли оборону Північного Кавказу, громили фашистів на Кубані, Тамані, Кримському півострові, в Білорусії, Польщі та Східній Прусїі. За бойові заслуги жіночий полк став гвардійським Таманським Червонопрапорним ордена Суворова.

До травня 1945 року штурман П, В. Гельман здійснила 860 бойових вильотів, пробула в неспокійному нічому небі тисячу сто дев'яносто одну годину, скинула на противника 113 тонн бомбовантажу. Указом ПВР СРСР від 15 травня 1946 р. начальнику зв'язку ескадрилы - штурманові 46-го кв, жіночого авіаполку гв. старшому лейтенанту П, В. Гельман присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Уряд за час війни не раз відзначав її бойові успіхи. Шість орденів: Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1 ступеня (два), Червоної Зірки (два), вісім медалей - такі нагороди за бойові справи нашої славної землячки.

У 1951 р. Поліна Володимирівна закінчила Військовий інститут іноземних мов, досконало оволоділа іспанською мовою. З 1957 року гв. майор П. Гельман у відставці. Проживає в Москві. Викладала політекономію в Академії суспільних наук при ЦК КПРС, стала кандидатом економічних наук, захистила дисертацію на тему “Революційна земельна реформа і зміни аграрних відносин в Республіці Куба”.

У фондах Житомирського краєзнавчого музею зберігається невеликий комплекс матеріалів П. Гельман. Свої бойові реліквії вона передала до Центрального музею Збройних Сил СРСР (нині - музей Збройних Сил Російської федерації).

Гельман Полина Владимировна.