Должность повыше, задания поглубже...

Однажды посреди  совещания по новой технике на бердичевском станкозаводе раздался грохот. Совещания эти проводились регулярно один раз в месяц. На них присутствовали руководители всех заводских подразделений во главе с директором и главным инженером. В силу своей должности инженера по новой технике проводил эти совещания я. Зачитывались пункты годового плана по новой технике, срок которых истекал, и анализировалась готовность к их выполнению. В данном случае причиной грохота оказалось падение мужчины крепкого телосложения вместе со стулом, на котором он сидел... До этого он расположился поудобнее, уложив свою голову  на свои руки на столе. По всей видимости, уснул...  Возникла пауза. Упавший, покряхтывая, поднялся с пола, поднял стул, уселся, и кивнул головой, продолжаем, мол...  Должность у него была довольно высокая - заместитель главного инженера. Формально он курировал соблюдение норм техники безопасности и охраны труда, заодно содействовал рационализации производства. Но о нём на заводе была популярна поговорка "завод дал ему квартиру, машину, хорошую должность, кабинет  и зарплату, даже молодую жену, только работу ему не дал!.."
Когда через много лет моя семья переехала на постоянное место жительства в Германию, со многими моими бывшими коллегами по работе на станкостроительном заводе я продолжал общаться, вспоминая прошлое, и  делясь новостями. И однажды на меня по Скайпу вышел тот самый бывший заместитель главного инженера, умудрившийся заснуть и грохнуться на совещании. Оказалось, что он с молодой женой и дочерью тоже переехал в Германию, но  живёт  он отдельно от них... Достаточно регулярно стали мы с ним общаться. И однажды он сильно  меня удивил, спросив, знаю ли я о главной его задаче на заводе? Снова вспомнив поговорку о нём, я заинтересовался! Оказалось, по его словам, что в его обязанности входило обслуживание комиссий, время от времени посещавших наше предприятие. Особенно, когда предполагалось, что наш завод претендует на одно из "почётных" мест в действующем тогда "социалистическом соревновании"... Вероятно, от "обслуживания" членов комиссий многое зависело. Он их встречал, расселял, знакомил с заводом и городом. Особенно важными моментами были учёт должности, возраста и вкусов отдельных членов комиссий. Иногда самые "важные" комиссии приезжали в начале осени после их летних отпусков. В этом случае их селили в специально подготовленном домике на территории детского лагеря "Орлёнок" в лесу рядом с селом Скраглёвка. Питание он привозил им из городского ресторана, с учётом их вкусов, руководил доставкой их на завод, в город, и назад. Одним из важнейших заданий была организация успешной (обязательно!!!) рыбной ловли! Для этого заранее подготавливалось место на одном из достаточно глубоких прудов или озёр в пределах района. За некоторое время до оговоренного срока приезда рыболовов - членов комиссии в этом месте начинали прикармливать местную рыбёшку, а для гарантии успеха уже была отработана технология. Был приобретён акваланг, обучено несколько человек, приобреталась выловленная сетями рыба, в основном караси и зеркальные карпы "нужного" размера, которые в специальной "таре" ждали на дне водоёма своего момента. Герой этого рассказа привозил рыболовов, которым он заранее описывал удовольствие, которое их ждёт. В нужном месте располагался небольшой "лагерь" со столиком и сидушками, напитками и закусками. Рыбаки устраивались поудобнее, забрасывались удочки с наживками, и уже через короткое время - "смотрите, клюёт!"... И если местная живность не хотела радовать приезжих, наступала очередь аквалангиста... Радости не было предела!!! Не хотелось оттуда уезжать! А на следующий день опытные повара из свежевыловленной рыбы готовили такие блюда - пальчики оближешь!..
А если кому-то хотелось не рыбы (или в дополнение к ней), а чего-то другого, то рассказчиком всё было предусмотрено!..
Нередко члены комиссий договаривались с теми, кто их послал, о продлении времени "проверки завода" на пару дней... И уезжая, гарантировали проверенному ими заводу высокое место в соревновании. Ну, а после получения заводом обещанной награды ответственный за работу с комиссией получал по отдельному приказу по заводу специальную премию и очередную путёвку в санаторий. Так что на каких-то совещаниях  было ему до того откровенно скучно, что просто спать хотелось!..

Посада вище, завдання глибше...
Одного разу посеред  наради з нової техніки на бердичівському верстатобудівному заводі пролунав гуркіт. Ці наради проводилися регулярно один раз на місяць. На них були присутні керівники всіх заводських підрозділів на чолі з директором та головним інженером. Через свою посаду інженера з нової техніки проводив ці наради я. Зачитувалися пункти річного плану щодо нової техніки, термін яких спливав, та аналізувалася готовність до їх виконання. В даному випадку причиною гуркоту стало падіння чоловіка міцної статури разом зі стільцем, на якому він сидів... До цього він розташувався зручніше, поклавши свою голову на свої руки на столі. Мабуть заснув...  Виникла пауза. Впав, покректуючи, підвівся з підлоги, підняв стілець, сів, і кивнув головою, продовжуємо, мовляв... Посада в нього була досить висока - заступник головного інженера. Формально він займався дотриманням норм техніки безпеки та охорони праці, та ще сприяв раціоналізації виробництва. Але про нього на заводі була популярна приказка "завод дав йому квартиру, машину, гарну посаду, кабінет і зарплату, навіть молоду дружину, тільки роботу йому не дав!.." Коли через багато років моя родина переїхала на постійне місце проживання до Німеччини, з багатьма моїми колишніми колегами по роботі на верстатобудівному заводі я продовжував спілкуватися, згадуючи минуле, та ділячись новинами. Та одного разу на мене по Скайпу вийшов той самий колишній заступник головного інженера, що примудрився заснути і впасти на нараді. Виявилося, що він із молодою дружиною та донькою теж переїхав до Німеччини, але живе він окремо від них... Досить регулярно почали ми з ним спілкуватися. І одного разу він дуже мене здивував, запитавши, чи знаю я про головне його завдання на заводі? Знову згадавши приказку про нього, я зацікавився! Виявилося, за його словами, що до його обов'язків входило обслуговування комісій, які час від часу відвідували наше підприємство. Особливо, коли передбачалося, що наш завод претендує на одне з "почесних" місць у "соціалістичному змаганні", що діяло тоді... Мабуть, від "обслуговування" членів комісій багато залежало. Він їх зустрічав, розселяв, знайомив з заводом та містом. Особливо важливими моментами були врахування посади, віку та уподобань окремих членів комісій. Іноді "найважливіші" комісії приїжджали на початку осені після їхніх літніх відпусток. В цьому випадку їх селили у спеціально підготовленому будиночку на території дитячого табору "Орлятко" у лісі поряд із селом Скраглівка. Харчування він привозив їм із міського ресторану, з урахуванням їх смаків, керував доставкою їх на завод, місто, і назад. Одним з найважливіших завдань була організація успішної (обов'язково!!!) риболовлі! Для цього наперед готувалося місце на одному з досить глибоких ставків або озер у межах району. За деякий час до обумовленого терміну приїзду рибалок - членів комісії тут починали підгодовувати місцеву рибку, а для гарантії успіху вже була відпрацьована технологія. Було придбано акваланг, навчено кілька осіб, купували виловлену сітками рибу, в основному карасі та дзеркальні коропи "потрібного" розміру, які в спеціальній "тарі" чекали на дні водоймища свого моменту. Герой цієї розповіді привозив рибалок, яким він заздалегідь описував задоволення, яке на них чекає. У потрібному місці розташовувався невеликий "табір" зі столиком та сидінками, напоями та закусками. Рибалки влаштовувалися зручніше, закидалися вудки з наживками, і вже за короткий час - "дивіться, клює!"... І якщо місцева живність не хотіла радувати приїжджих, наставала черга аквалангіста насаджувати рибу на гачки... Радості не було меж!!! Не хотілося звідти їхати! А наступного дня досвідчені кухарі зі свіжовиловленої риби готували такі страви - пальчики оближеш! А якщо комусь хотілося не не тільки риби (або на додаток до неї), а чогось іншого, то оповідачем все було передбачено! Нерідко члени комісій домовлялися з тими, хто їх надіслав, про продовження часу "перевірки заводу" на кілька днів... І їдучи, гарантували перевіреному ними заводу високе місце у змаганні. Ну, а після отримання заводом обіцяної нагороди відповідальний за роботу з комісією отримував за окремим наказом заводу спеціальну премію та чергову путівку до санаторію. Тож на якихось нарадах було йому до того відверто нудно, що просто спати хотілося!