Где эта улица, где этот дом?...

У Бердичеві зникає… старий Бердичів
15.02.2020

Є в нашій області місто, яке – «не просто місто». Мова, безумовно, йде про Бердичів. Популярність його є величезною не лише в Україні, а й за кордоном. Місто-аура, місто-колорит, місто-анекдот, місто-настрій… Такий неповторний й унікальний образ Бердичева у просторі і часі створило його багаторічне реноме «єврейської столиці».

Перлини «містечкового стилю»

Наочним свідченням й згадкою про це є нині забудова міських вулиць, яка склалася у період розквіту «єврейського Бердичева» в кінці ХІХ – на початку ХХ століть. Цілі квартали тоді були зведені у так званому «цегляному стилі» – з будинками на один, два або три поверхи, які відрізняє вишуканість фасадів та цікаві деталі цегляної кладки. Чимало оригінальних та справді красивих будинків пережили лихоліття ХХ сторіччя: революцій, війни, німецьку окупацію… І сьогодні вони є унікальними зразками «містечкової архітектури», подивитися на які спеціально приїздять туристи з України і навіть з-за кордону.

Дослідниця історії Бердичева Мілада Мартинюк ще десять років тому видала книгу про старі будинки міста – описавши практично кожен з них.

– Я прагнула згадати про всі будинки, зведені до 1917 року, – пояснює Мілада Вікторівна. – Частину інформації брала в архіві, але ще більше – просто на місцях. Щодня обирала якісь частину міста – і йшла туди. Фотографувала будинки, описувала їх, спілкувалася з мешканцями – записувала якісь цікаві історії та легенди…

У книзі є інформація про те, що у 1923 році в Бердичеві налічувалося понад 600 цегляних будинків. Двоповерхових було 250, триповерхових – майже 70. Чимало з них не пережили війну. За даними спеціальної комісії, фашисти знищили в місті 449 будівель. Але попри все, до нашого часу дійшли понад 300 оригінальних будинків «містечкового стилю». Особливість цієї забудови в тому, що будинки не зосереджені в якомусь одному районі, а розкидані по всьому місту – подекуди навіть формуючи цілі квартали. Тож для любителів історії та фахівців-архітекторів Бердичів продовжує лишатися справжнім «клондайком». Але, на жаль, це може бути ненадовго. Недарма ж й свою книгу Мілада Мартинюк назвала з певним відтінком суму – «Старі Будинки Бердичева або Історія, що розчиняється в часі».

Що вже не вберегли?

І вона дійсно розчиняється – унікальна архітектурна історія Бердичева. Один за одним занепадають й зносяться будинки, які є яскравим зразкам отієї «містечкової архітектури». Найсумніші втрати варто згадати окремо.

У 1997 році знесено триповерхову будівлю колишньої школи №9. На звільненому місці побудували… автозаправку. Через рік зруйнували цілий ансамбль з декількох будинків у 2-3 поверхи на розі вулиць Житомирської та Соборної. Нині замість них вже понад 20 років бовваніє залізний каркас , який мав бути торгово-розважальним центром. Але у забудовника щось не склалося – тож цей «скелет» з металу так і стоїть за парканом.

Будинок по вулиці Свердлова, 1/2. Фотографія середини 1970-х років.

У 2012 році Бердичів втратив один з найкрасивіших будинків – величний та розкішний триповерховий «дім Каца» середини ХІХ століття в самому центрі міста. Зовні він скидався на справжній палац, і понад сто літ формував обличчя центральної розвилки вулиць. Але з часом у стінах з’явилися тріщини, вони набули загрозливих розмірів. Жильців довелося відселили – а дім зруйнували важкою технікою. Тепер на його місці – пустир.

– На реконструкцію того будинку треба було витратити величезні кошти, яких місто не мало, – пояснює Олег Повійчук, начальник відділу ЖКГ, містобудування та архітектури Бердичівської міськради. – Можна було б залучити інвесторів – але побудова ними нового будинку вартувала б удвічі дешевше, аніж реконструкція аварійного. Тож довелося його знести…

Кілька літ тому на вулиці Шевченка тихо зник гарний одноповерховий особняк ХІХ століття. Понад 100 років тому тут розташовувався книжковий магазин, який свого часу видав перші листівки з видами Бердичева. Тепер ніщо не нагадує про той дім. На його місці – скляна «коробка», в якій розташувалися кілька крамниць.

Наприкінці минулого року місто позбулося ще двох цікавих двоповерхових будинків ХІХ століття. Один з них, дореволюційний готель «Оріон» по вулиці Вінницькій, 14 – знесли, як такий, що не підлягає ремонту. А з другим (вулиця Мостова, 20) трапилася дуже дивна історія. Цей доходний будинок звів у 1900 році відомий та поважний у Бердичеві лікар та меценат Давид Шеренціс. З довоєнних часів там була школа №13, згодом – навчально-виробничий комбінат. Останні десять років дім стяв пустим і не використовувався. А в 2018 році, як нам стало відомо, рішенням міськвиконкому його було позбавили статусу пам’ятки історії та культури місцевого значення. Мало того, міська влада зуміла домогтися погодження цього сумнівного рішення на вищих щаблях — у Житомирі та Києві. А опісля – продала дім. Новий власник, як виглядає, хоче звести щось нове на цьому місці – відтак частину будинку вже зруйновано…

Не пам’ятка – то й не шкода?

І після цього у міській раді скрушно пояснюють, що не мають впливу на господарів будинків, які не є пам’ятками історії чи архітектури. Відтак доля цих споруд – лише на совісті хазяїв. Захочуть – перемонтують, а захочуть – знесуть. Відтак «старий Бердичів» поволі зникає – а на місці оригінальних єврейських будиночків з’являються пустирі або новобудови (часто – недолугі «коробки» з скла і бетону).

– Але зараз у нас триває процес внесення змін до генплану міста, –пояснює Олег Повійчук. – Там, серед іншого, буде враховано й особливості історичної забудови. Але цей процес не такий швидкий, як можна уявляти. Та й фінансовий бік має теж дуже велику роль у цьому…

Втім, деякі кроки у порятунку старих будинків, за словами Олега Повійчука, таки робляться. Приміром, на вулиці Торговій капітально перемонтували дах старовинного двоповерхового будинку з внутрішнім двориком, який віднедавна став асоціюватися з книгою «Фріда» письменниці Марини Гримич. Двір став справжнім місцем паломництва для любителів літератури та старовини. Тож є надія, що цей яскравий зразок «містечкової архітектури» не спіткає сумна доля ряду інших домів. А що буде з іншими будинками – не такими «розкрученими»?

– Проблема «зникнення» старого Бердичева дійсно актуальна, – зауважує місцевий краєзнавець Анатолій Горобчук, автор кількох книг з історії міста та сайту «Мій Бердичів». – Якщо архітектурні споруди внесені в перелік пам’яток державного чи міського значення – їх легше зберігати. А на господарів чи орендарів покладено певні обов’язки. З ними підписується договір на збереження пам’ятки архітектури чи історії. І перебудувати чи знести її вони вже не можуть. На жаль, більшість зразків «містечкової архітектури» в Бердичеві, хоча й дуже оригінальні за своїм стилем, офіційно не є пам’ятками. Відтак й подібних охоронних механізмів щодо них немає. Цим і користуються власники: перебудовують, змінюють оздобу фасаду, фарбують його у різні кольори тощо. І зрештою цікаві будинки один за одним зносяться…

Прогулянка теперішнім Бердичевом поки що дозволяє відчути на вулицях міста неповторну ауру «єврейського містечка». Старих оригінальних будиночків ще вистачає. Але частина з них вже відверто занедбані, інші – до невпізнанності спотворені ремонтами та перебудовами. А деяких (і не лише тих, про які згадано вище) – вже немає. Водночас у місцевої влади для того, щоби зупинити цей сумний процес – немає коштів. Та й особливого бажання не спостерігається. Тож легендарними «єврейський Бердичів», на превеликий жаль, таки повільно розчиняється у часі…

Сергій БОВКУН.